КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ РЕЛЬЄФНОГО ТЕКСТУРУВАННЯ ДЛЯ ВИСОКОРЕАЛІСТИЧНОГО РЕНДЕРИНГУ

Анотація

У статті наведено аналіз і систематизацію методів рельєфного накладання текстур, які відіграють важливу роль у створенні реалістичних зображень у системах комп’ютерної графіки. Рельєфне текстурування розглядається як ефективна альтернатива збільшенню кількості полігонів, що дозволяє формувати ілюзію мікрорельєфу поверхні з високим ступенем деталізації без значного ускладнення геометрії об’єкта. Завдяки використанню карт нормалей, карт висот, шумових функцій та процедурної генерації текстур, досягається баланс між візуальною точністю та швидкодією графічного відтворення. Один із напрямків особливостей є широке використання  шейдерних програм і апаратного прискорення для обчислення освітлення, глибини, тіней та структури поверхні в режимі реального часу.

Запропоновано класифікацію методів рельєфного текстурування, яка ґрунтується на характері впливу на геометрію моделі. Визначено три основні категорії: імітаційні методи (впливають лише на вигляд поверхні без зміни її форми), геометричні методи (змінюють координати вершин або додають додаткові елементи до сітки), та комбіновані або адаптивні методи (поєднують обидва підходи залежно від умов візуалізації). До імітаційних методів віднесено нормал мепінг, текстурування за картою висот, паралаксне накладання з самозатіненням і метод з проникненням променя. До геометричних – зміщення вершин, тесселяція, мікрополігональне подрібнення та об’ємне текстурування. Комбіновані методи передбачають динамічне перемикання технік залежно від відстані до камери (технологія зміни рівня деталізації), обчислювального навантаження та складності сцени.

Наведено таблиці порівняння швидкодії, реалістичності та сумісності з графічними рушіями для кожної групи методів.

Проведені дослідження можуть бути використані для вибору, комбінування та оптимізації методів рельєфного текстурування при побудові інтерактивних тривимірних середовищ, створенні симуляторів, візуалізаційних панелей та цифрового мистецтва. Запропонована класифікація дозволяє адаптувати методи відповідно до вимог обчислювального середовища та завдань користувача, а також є відправною точкою для подальших досліджень у напрямі розробки нових гібридних алгоритмів. Це перспективи для побудови ефективних рендерингових систем нового покоління, орієнтованих на реалістичність, швидкодію та інтеграцію з іншими
інформаційно-візуальними технологіями.