ДОМІНУЮЧА РОЛЬ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРНО-ОСТРІВНОЇ СТРУКТУРИ ОБ’ЄДНАНОЇ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Анотація

У статті обґрунтовано, що в умовах воєнних руйнувань, зростання вартості маневрових ресурсів та посилення вимог до живучості енергопостачання – оновлена об’єднана електроенергетична система України має формуватися як дворівнева структура. На першому рівні домінуючу системоутворюючу роль повинна зберігати атомна енергетика, яка забезпечує базове, стабільне та відносно дешеве електропостачання. На другому рівні повинна розвиватися кластерно-острівна мережа локальних електроенергетичних вузлів, здатних працювати в паралельному режимі з об’єднаною електроенергетичною системою України та в автономному режимі в разі порушення централізованого електропостачання шляхом гнучкого управління попитом, локального балансування завдяки власній маневровій, газопоршневій та когенераційній генерації, а також використання відновлюваних джерел енергії. Показано, що децентралізація не заперечує домінування атомної енергетики, а навпаки потребує її як системної основи для забезпечення частотної стабільності та стримування граничних тарифів та прайс-кепів на ринку. На основі українських досліджень гібридних мікросистем, локальних електроенергетичних систем, економіки систем накопичення енергії та ринку електроенергії, а також порівняльного аналізу досвіду Німеччини і Франції доведено, що без достатнього обсягу власної базової генерації промислова країна змушена компенсувати її дефіцит дорожчими маневровими потужностями, імпортом або резервною тепловою генерацією. На основі деталізації європейських кейсів розкрито суперечливі наслідки німецького відходу від ядерної енергетики, що призвів до зростання імпортної залежності та вимушеної опори на викопне паливо, на противагу французькій стратегії довгострокової розбудови атомного парку як запоруки ринкової стійкості. Запропоновано розглядати атомну енергетику як базовий системний контур оновленої об’єднаної електроенергетичної системи України, а кластерно-острівну архітектуру – як інструмент підвищення її стійкості, маневровості та адаптивності.